Всесвітня історія (9 клас, 1 година на тиждень)


Урок №35.Тема: Особливості української історії ХІХ ст. Внесок українського суспільства в загальноєвропейську культурну спадщину ХІХ ст.  
Урок №34.Тема: «Довге» ХІХ століття: основні ідеї, здобутки, виклики
Переглянь :

Урок №33.  Узагальнення. Тематичне оцінювання з теми «Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)»
Урок №32.Практичне заняття. Підготувати презентацію/Повідомлення «Повсякденне життя людей на початку ХХ ст.»;
Урок №31.Тема: Література та мистецтво
  • Презентація: https://naurok.com.ua/prezentaciya-literatura-na-zlami-xix---xx-stolit-177388.html


  • Реалізм — одна з основних властивостей мистецтва й літератури, яка полягає у прагненні правдивого об'єктивного відображення та відтворення дійсності у формах, що їй відповідають. У вужчому розумінні — течія в мистецтві, що протистояла модернізму та авангардизму.
  •  Неоромантизм. Стиль модерн. На межі XIX—XX ст. виник неоромантизм, що прагнув синтезу (поєднання) й переосмислення минулого культури, особливо європейської.У руслі неоромантизму формувався літературний символізм, що виник у Франції. Там у 60—70-х рр. XIX ст. він охопив й інші форми мистецтва — театр, живопис, музику. Головним засобом художнього пізнання вважався символ. Поєднання реального й таємного, соціального та індивідуального, звернення до міфів, пошуки містичної відвертості й новизни визначили естетику символізму.В образотворчому мистецтві символізм упроваджувався засобами стилю модерн, який поєднував різні форми пластичних мистецтв, універсальну демократичну мову та ідеї загального синтезу — реального та ідеального, сутності й функціональності. 

  • Характерний для образотворчого мистецтва останньої третини XIX ст. імпресіонізм на початку XX ст. зазнав глибокої кризи, як і все мистецтво XIX ст. Принципи імпресіонізму, його метод чітко визначали представники цього напрямку: бачити, вірити, виражати — у цьому все мистецтво; я пишу те, що зараз відчуваю. Розкладенням фарб на складники, а об’єкта — на мозаїку яскравих плям імпресіоністи прагнули в живописі створити загальне відтворення свого сприйняття об’єкта. Серед найвідоміших імпресіоністів можна виділити Едуарда Мане, Клода Моне, Огюста Ренуара, Едгара Дега, Каміля Піссаро.
  • Настав новий, перехідний період у розвитку мистецтва, архітектури, літератури, театру. Представники нових течій проголошували себе прихильниками мистецтва авангарду, через що їх назвали авангардистами. Значний вплив на розвиток авангарду справив кубізм. Засновниками цього напрямку вважаються художники Пабло Пікассо, Марсель Дюшан і Жорж Брак
Завдання. Доповни речення:
Романтизм в літературі....
Реалізм в літературі проявлявся...

Запитання і завдання

1. Які течії, стилі, творчі методи існували в літературі та мистецтві в XIX — на початку XX ст.? 2. Назвіть найвідоміших письменників і поетів цієї доби. 3. Коли поширився реалістичний метод у літературі та мистецтві? 4. Які художники представляли реалізм у мистецтві XIX — початку XX ст.? 5. Які нові будівельні матеріали стали використовувати в тогочасному будівництві?

  • Домашнє завдання. Підготувати повідомлення про товрчість митця (на вибір)

Урок №30. Наука і техніка
Урок №29.Тема: Узагальнення. Тематичне оцінювання з теми «Міжнародні відносини   (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)»
Урок №28.Тема: Міжнародні кризи та збройні конфлікти на початку ХІХ ст. Україна в геополітичних планах Російської, Німецької, Австро-Угорської імперій на зламі ХІХ–ХХ ст.
  • Презентація https://svitppt.com.ua/vsesvitnya-istoriya/mizhnarodni-krizi-ta-konflikti-na-pochatku-hh-stolittya.html


  • Опрацюй!!!Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст.

    Кризи на початку ХХ ст. – це міжнародні конфлікти, спричинені суперечностями між провідними державами світу.

    Вони створили вагомі передумови для розв’язання Першої світової війни.

    Перша марокканська криза ( 1905 – 1906 рр.)

    Спричинена боротьбою Франції і Німеччини за Марокко, яка мала важливе стратегічне значення для контролю над Середземномор'ям.

    Францію підтримала Велика Британія, Італія, Іспанія.

    Конфлікт між Францією та Німеччиною було подолано в дипломатичний спосіб, хоча ці країни стояли на порозі війни.

    Міжнародна конференція 1906 р. в м. Альхесірасі ( Іспанія ) визнала незалежність Марокко, але фактично над нею встановлювався контроль з боку Франції й частково Іспанії.

    Боснійська криза ( 1908 – 1909 рр. )

    Це конфлікт між Росією та Австро–Угорщиною.

    Криза спричинена анексією Австро–Угорщиною Боснії та Герцеговини, які були населені переважно сербами. У відповідь на протест із боку Сербії Австро – Угорщина провела мобілізацію і сконцентрувала війська на сербському та російському кордонах.

    Росія почала допомагати Сербії у протидії Австро–Угорщині. На вимогу Німеччини Росії довелося визнати загарбання Боснії та Герцеговини.

    Друга марокканська криза ( 1911 р. )

    Німеччина знову намагалась втрутитись у марокканську проблему.

    До Марокко Німеччина спрямувала військово–морські сили.

    Рішучу позицію зайняла Велика Британія, заявивши, що воюватиме на боці Франції, Німеччині довелося відмовитися від своїх планів.

    Друга марокканська криза закінчилася:

    - Перетворенням Марокко у 1912 р. на французький протекторат;

    - Невелику частину країни передали Іспанії;

    - м. Танжер з прилеглою територією виокремили в «міжнародну зону».

    Міжнародні конфлікти на початку ХХ ст.

    Міжнародні конфлікти на початку ХХ ст. були зумовлені боротьбою за переділ колоній і сфер впливу, які вели провідні держави світу. Вони сприяли загостренню протиріч між провідними країнами світу і стали провісниками Першої світової війни.

    Зовнішньоекономічна експансія Японії

    Залежність японської промисловості від імпорту сировини і палива, вузькість внутрішнього ринку внаслідок низького рівня життя населення, а також велика конкурентоспроможність японських товарів внаслідок їх низької собівартості сприяли формуванню в Японії експортно-орієнтованої економіки.

    Японія вкладала великі кошти у розвиток воєнної промисловості, в посилення її армії та військового флоту.

    Це спонукало Японію до захоплення зовнішніх ринків та джерел сировини.

    1. 1900 р. участь Японії в інтервенції проти Китаю.

    20 – тисячна союзна армія восьми держав, серед яких була і Японія, захопила столицю Китаю і разом з урядовими військами придушила повстання іхетуанів («загонів миру і справедливості»).

    2. 1902 р. укладення військово–політичного союзу з Великою Британією. Був розрахований на 5 років. Передбачав розподіл сфер впливу в Китаї, Кореї, нейтралітет одного із союзників на випадок війни іншого з будь – якою державою.

    3. Січень 1904 р. – серпень 1905 р. – російсько – японська війна.

    Головною її причиною стало протистояння між Росією і Японією у Північно – Східному Китаї ( Маньчжурії ) і Кореї, на Далекому Сході.

    Царський уряд розраховував на легку перемогу над Японією, яка б дала можливість укріпити внутрішнє становище самодержавства і запобігти революції, що назрівала. Росія зазнала в цій війні нищівної поразки.

    4. 23 серпня – 5 вересня 1905 р. підписання Портсмутського миру між Росією та Японією. Японія отримала Південний Сахалін, Ляодунський півострів із Порт – Артуром, право на експансію в Маньчжурії. Встановила протекторат над Кореєю.

    5. 1910 р. анексія Японією Кореї. Корея стала японською колонією. Згідно з японо–корейським договором уся влада переходила до японського імператора. У країні вводилася колоніальна адміністрація на чолі з генерал – губернатором.

    6. Зовнішньоекономічна експансія Японії набула значення національної стратегії, визначивши шлях модернізації суспільства.

    Анексія – насильницьке приєднання державою території ( або її частини ) іншої держави .

    Експансія – прагнення тієї чи іншої держави до захоплення нових територій, ринків, джерел сировини або безпосереднє втручання в справи інших держав.

    1898 р. іспано–американська війна

    Приводом для оголошення війни став вибух американського корабля «Мен» на рейді порту Гавани 14 лютого. Унаслідок швидкоплинної війни (тривала 10 тижнів ) до США відійшли: Пуерто–Ріко, Філіппіни, о. Гуам, Куба потрапила під протекторат.

    1899 – 1902 рр. англо–бурська війна

    Бури були потомками нідерландських поселенців у Південній Африці. Лише до весни 1902 р. 400 тис. англійських солдатів зломили опір 50 – тисячної бурської армії. Велика Британія загарбала дві бурські республіки у Південній Африці – Трансвааль і Оранжеву Республіку, які були багатими на золото й алмази. Обидві республіки були перетворені на англійські колонії.

    Унаслідок війни утворився Південно–Африканський союз, що став домініоном Великої Британії.

    1911 – 1912 рр. італо–турецька війна

    Друга марокканська криза створила сприятливу обстановку для захоплення Італією населених арабами турецьких провінцій Тріполі і Кіренаїки, які вона розглядала як перший крок до встановлення свого панування в басейні Середземного моря. Італійські війська висадилися в Північній Африці, розгромили турецька війська і захопили Тріполітанію та Кіренаїку, що згодом стали італійською колонією Лівією.

    Суперництво між двома військово–політичними блоками – Троїстим союзом і Антантою – призвело до Балканських воєн.

    Причини Балканських війн:

    1. Активізація боротьби народів Балканського півострова проти Османської імперії.

    2. Втручання у балканські справи Антанти і Троїстого союзу.

    Перша Балканська війна ( 9 жовтня 1912 р. – 30 травня 1913 р. )

    Це – війна між Балканським союзом держав ( Болгарія, Сербія, Греція, Чорногорія), який склався 1912 р., та Османською імперією.

    Причини війни:

    1. Національно – визвольна війна поневолених Туреччиною слов'янських народів.

    2. Втручання Німеччини, Австро–Угорщини, Росії та блоків, що стояли за ними, у балканські справи.

    3. Послаблення феодально–абсолютистського режиму Османської імперії внаслідок молодотурецької революції 1908 – 1911 рр. і поразки у війні з Італією із – за Лівії у 1911 – 1912 рр.

    Туреччина зазнала поразки.

    За Лондонським мирним договором 1913 р.

    - Туреччина втрачала всі свої європейські володіння, крім Стамбула і невеликої частини Фракії

    - Туреччину примусили відмовитися від більшості володінь в Егейському морі

    - Створено державу Албанію.

    Перша Балканська війна ослабила вплив Туреччини й Австро–Угорщини на Балканах і посилила вплив Сербії.

    Друга Балканська війна ( 29 червня – 10 серпня 1913 р. )

    Це війна Болгарії проти своїх колишніх союзників – Греції, Сербії та Чорногорії, до яких приєдналися Румунія і Туреччина.

    Причини війни:

    1. Прагнення Німеччини й Австро–Угорщини встановити свій вплив на Балканах.

    2. Суперечності між членами антитурецької коаліції – Болгарією і Сербією.

    Війна мала несправедливий характер з боку всіх воюючих країн. Велася вона за перерозподіл захоплених Болгарією земель і стала безпосередньою загрозою світового воєнного конфлікту. Закінчилася поразкою Болгарії.

    Болгарія втратила:

    - майже всю Македонію, яка відійшла до Сербії та Греції

    - Південну Добруджу, яка відійшла до Румунії

    - частину Фракії, що знову поверталася до Туреччини.

    Наслідки війни:

    1. Балканський союз розпався ( 1913 р. )

    2. Сталося перегрупування сил на міжнародній арені:

    - ослаблена Болгарія перейшла в табір австро–німецького блоку

    - у Туреччині зміцніли позиції Німеччини

    - Румунія почала зближуватися з країнами Антанти

    - Сербія встановила тісні зв’язки з Росією.


  • Конспект уроку: https://docs.google.com/document/d/1JpbAJGT_jJ4L5pHxr8ZyqWq1w0Lcz7HM/edit?usp=share_link&ouid=101741304775434656088&rtpof=true&sd=true
  • Вправа: https://learningapps.org/16260539
  • Домашнє завдання. Підготуватися до уроку узагальнення
Урок №27.Тема:Міжнародні відносини наприкінці XIX — на початку XX ст.
  • Презентація: https://naurok.com.ua/mizhnarodni-vidnosini-naprikinci-xix--na-pochatku-xx-st-188959.html




  • Утворення воєнно-політичних блоків. Наприкінці XIX ст. змі­нилося розташування сил в Європі та в усьому світі. Головною при­чиною цього було посилення нерівномірності економічного роз­витку індустріальних країн, що вело до загострення суперечностей між ними. Розвиток міжнародних відносин відзначався двома тен­денціями: 1) зростання співпраці держав з метою ефективного використання світових ресурсів; 2) подальша відокремленість кож­ної держави з метою задоволення лише власних потреб. Індустрі­ально розвинені держави мали перевагу не тільки у використанні своїх ресурсів, а й у пограбуванні відсталих народів Азії, Африки, Латинської Америки, над якими вони встановили економічний і політичний контроль. Значний вплив на характер міжнародних відносин мало посилення революційних і національно-визвольних рухів, намагання правлячих кіл подолати внутрішньополітичні кризи у своїх державах шляхом підготовки до війни.

    Після 1871 р. в Європі існував так званий «озброєний мир», під прикриттям якого відбувалася підготовка до війни. Напруженість зростала в умовах швидкого технічного прогресу, який вів до постійної гонки озброєнь. Дипломатичні зусилля європейських урядів були спрямовані на пошук союзників у майбутній війні. На межі ХІХ-ХХ ст. найгостріші протиріччя існували між Великобри­танією та Німеччиною. При колоніальному розподілі світу Німеч­чині дісталося значно менше колоній, ніж іншим державам. Випе­редивши Великобританію за обсягом промислового виробництва, Німеччина стала на шлях докорінного переділу світу на свою користь. Суттєвими залишалися і франко-німецькі суперечності.

    Франція не могла примиритися з поразкою, а в Берліні, побою­ючись реваншу, прагнули до остаточного розгрому Франції. У такій ситуації сторони почали інтенсивно шукати союзників.

    Німеччина прагнула до ізоляції Франції. У 1873 р. було ство­рено «Союз трьох імператорів» — Німеччини, Австро-Угорщини і Росії. Однак під час російсько-турецької війни 1877-1877 pp. цей союз тріщав по всіх швах, оскільки Німеччина й Австро-Угор­щина стали на бік противників Росії. Одночасно зміцнів союз Німеччини й Австро-Угорщини, спрямований проти Росії. 7 жовтня 1879 р. була укладена таємна угода між обома державами, за якою вони зобов´язалися надати одна одній допомогу в разі нападу з боку Росії.

    Після цього канцлер Німеччини О. Бісмарк спрямував свої зусилля, аби втягнути у союз Італію. Посваривши Італію з Фран­цією з приводу захоплення Тунісу, німецька дипломатія досягла поставленої мети. 20 травня 1882 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною та Італією був укладений так званий Троїстий союз. Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли Італії допомогу в разі війни із Францією. Надання військової допомоги передбачалося в будь-якому випадку, навіть якщо хтось із учасників був змуше­ний воювати проти двох чи більше противників.

    У результаті укладання Троїстого союзу в центрі Європи виникло військове угруповання держав на чолі з Німеччиною.

    Одночасно відбувалося зближення позицій Франції і Росії. У липні 1891 р. пройшла демонстрація російсько-французької спіль­ності — візит французького флоту до Кронштадту. Того ж року був укладений пакт про взаємні консультації у випадку загрози війни. У 1893 р. російська ескадра прибула до французького порту Тулон із відповіддю, і 27 грудня 1893 р. була підписана франко-російська військова конвенція, де передбачалася взаємодопомога обох дер­жав у разі нападу з боку учасників Троїстого союзу.

    Таким чином у Європі утворилися дві ворогуючі між собою коаліції. Хоча між союзниками по коаліції теж часто виникали суперечності, перед лицем загрози з боку ворожого табору вони відходили на другий план. Англія спочатку проводила політику маневрування між коаліціями, так звану «блискучу ізоляцію», але на початку XX ст. її стратегічні орієнтири змінилися. Втративши промислову перевагу над Німеччиною і дедалі глибше втягуючись у виснажливе змагання з нею по гонці озброєнь, Англія потребу­вала союзників.

    На початку XX ст. відбувається англо-французьке зближення, причинами якого стали англо-німецький та франко-німецький антагонізми. Англо-французька таємна угода була укладена в Лондоні 8 квітня 1904 р. Основний її зміст полягав у визнанні за Англією прав на Єгипет, за Францією — на Марокко.

    У 1907 р. обидві сторони досягли компромісу з колоніальних проблем і уклали в серпні в Петербурзі договір про розмежування інтересів. Іран поділявся на російську та англійську сфери впливу, між якими проходила нейтральна зона. Афганістан визначався в зоні інтересів Англії. Цим договором і завершувалося формування Антанти. Трьохстороннього пакту між її учасниками не було укла­дено, він з´явився тільки на початку Першої світової війни.

    Результатом оформлення двох ворогуючих коаліцій було поси­лення гонки озброєнь і спроби учасників обох союзів розколоти табори противника.

    Міжнародні конфлікти на межі століть. Гонка озброєнь. Наприкінці XIX ст. великі держави розпочали боротьбу за пере­розподіл світу. Міжнародні відносини позначені рядом воєн у різ­них частинах світу, що велися за перерозподіл колоній і сфер впливу. Навесні 1898 р. почалася війна між США та Іспанією. США захопили Філіппінські острови, о. Гуам, Пуерто-Рико і встановили протекторат над Кубою. У 1899-1902 pp. відбулася англо-бурська війна, яка закінчилася загарбанням Великобританією двох бур­ських республік у Південній Африці — Трансвааля й Оранжевої республіки. Російсько-японська 1904-1905 pp. велася за переділ території і сфер впливу на Далекому Сході.

    У 1905-1906 pp. виник гострий конфлікт між Німеччиною і Францією за панування в Марокко. Німеччина прагнула скорис­татися захопленням Францією Марокко, щоб посварити англійців з французами й отримати свою частку від поділу цієї країни на сфери впливу. Імператор Німеччини Вільгельм II заявив, що Марокко має бути незалежною. Проте Великобританія підтри­мала Францію — Марокко лише формально залишалася неза­лежною, а фактично країна потрапила під контроль Франції. Про­тиріччя між Німеччиною з одного боку та Великобританією і Францією — з іншого загострилися.

    У 1908-1909 pp. вибухнула «Боснійська криза» між Росією та Австро-Угорщиною як наслідок анексії останньою Боснії та Герце­говини. Росія намагалася активним втручанням допомогти Сербії у протидії Австро-Угорщині. Однак у 1909 р. під тиском Німеччини Росія і Сербія змушені були піти на поступки. Німецько-австрій­ський блок отримав дипломатичну перемогу над Антантою, взявши реванш за Марокко. Результатом «Боснійської кризи» стало загост­рення суперечностей між союзниками — Італією та Австро-Угор­щиною. У 1909 р. Італія укладає таємний договір з Росією, спрямо­ваний проти Австро-Угорщини. Фактично це означає розпад Троїстого союзу, хоч формально він продовжував існувати.У 1911р. знову загострилося марокканське питання у зв´язку з повстанням проти султана. Німеччина направила до марокканських берегів крейсер «Берлін» і канонерку «Пантера». І знову на допомогу Франції виступила Великобританія. Погрожуючи Німеччині війною вона змусила останню відмовитись від втручання в марокканську проблему. Міжнародні кризи початку XX ст. супроводжувалися небаченою гонкою озброєнь. Кожен крок будь-якої держави у напрямку збільшення військової могутності викликав кроки у від­повідь інших держав. Лише за 1909-1913 pp. Німеччина збільшила свої військові витрати майже на третину, що становило 50% всіх бюджетних асигнувань. Посилена підготовка до війни велася і кра­їнами Антанти. Франція провела низку заходів з підвищення вій­ськово-промислового потенціалу. Загальні витрати на військові потреби були доведені до 40% державного бюджету (1914 p.). Було збільшено на 30% чисельність французької армії мирного часу. Військові витрати Великобританії також були значними.

    Особливо бурхливо відбувалася гонка озброєнь на морі. У 1906 р. у Великобританії був закладений перший дредноут — вели­кий лінійний корабель з потужною артилерією. Німеччина ще в 1906 р. розробила нову програму морських озброєнь з метою досягнути переваги над Британією. Хоча за іншими типами вій­ськових кораблів Великобританія значно випереджала Німеч­чину, змагання в будівництві дредноутів стривожило першу мор­ську державу. Політики і військові діячі Великобританії заявили, що на кожний німецький дредноут вона побудує два своїх. Напе­редодні Першої світової війни в Британії вже було збудовано 20 дредноутів і закладено ще 12, а у Німеччині — 14 і 5 відповідно.

    Посилено готувалася до війни і Росія. За допомогою французь­ких позик вона будувала стратегічні залізниці, збільшувала кадро­вий склад армії і флоту. За темпами переозброєння Росія значно відставала і від Німеччини, і від союзників. Військова програма була прийнята лише в 1913 р. і була розрахована аж до 1917 р.

    Напередодні війни Німеччина зі своєю союзницею Австро-Угорщиною мали добре озброєну і краще підготовлену до війни армію, ніж французька чи російська. Німеччина встигла краще і швидше підготуватися до війни. Враховуючи, що співвідношення сил у 1914 р. склалося на її користь, вона шукала тільки привід для розв´язання війни.

  • Завдання. Робота з візуальними джерелами (поясни карикатури)



  • Символічне зображення держав Антанти — Франції, Росії, Англії. XX ст.

  • Вправа: https://wordwall.net/uk/resource/14359831

  • Домашнє завдання.Суперечності між якими державами стали визначальними для міжнародних відносин другої половини XIX — початку XX ст. і чому? Підготуйте невелике повідомлення за цим питанням.

Урок №25.Тема: Узагальнення. Тематичне оцінювання з теми «Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. Пробудження Азії»

Урок №25.Тема: Спроби модернізації Османської імперії. 

Практичне заняття.  

На підставі доступних текстових і візуальних джерел підготувати замітку (репортаж) про суперечливі наслідки колоніальної політики для метрополій і країн Азії та Африки

Османська імперія на рубежі ХІХ-ХХ ст.
  • Період Танзимату (від араб, танзім — «порядок», «пристрій»; іноді додається епітет хайрійе — «добродійний») — це час з 1839 до 1876 рр., коли за правління Абдул Меджіда і Абдул-Азіза в Туреччині були проведені реформи, які запроваджували в імперії новітню призовну армію, банківську систему, пошту і телеграф, світське законодавство, заводи та гільдії, поділ імперії на Вілаєти, а також прийнято карний кодекс (1840 р.), торговий кодекс, статут торгового судочинства (1860) та першу османську Конституцію 1876 року.
     Молодотурецька революція 1908 року.
    Молодотурки — політичний рух в Османській імперії, який мав за мету систематичну політичну, військову та економічну модернізацію країни, що перебувала на той час у стані деградації й розпаду.
    1899 року курсанти військового училища в Стамбулі створили таємне товариство «Єднання і прогрес». В еміграції виникла інша організація на чолі з Ахмедом Резою. Обидва угруповання об’єднували в основному молоду турецьку інтелігенцію (звідси й назва — молодотурки).
    Перед собою вони поставили мету — відновити Конституцію 1876 р. і провести деякі реформи, модернізувавши суспільство за європейським зразком. Єдине, що спричиняло розбіжності серед учасників руху, — національне питання. Група Ахмеда Рези обстоювала Ідею «османізму» — збереження Імперії. Інша група наполягала на децентралізації імперії та визнанні автономії за нетурецькими народами.
    Прагнення зберегти імперію зумовило консервативний характер реформ. У внутрішній політиці утверджувалась ідеологія пантюркізму — створення й панування єдиної турецької нації. Це спричинило нові хвилі антитурецьких настроїв у поневолених народів. Спроба накинути пантюркізм силою вилилась у криваві погроми вірменського та грецького населення, повстання арабів та Балканські війни. В економічній сфері молодотурки відважилися на незначні реформи лише напередодні Першої світової війни. Це дало змогу султанові, який заручився підтримкою духівництва, 13 квітня 1909 р. вчинити заколот із вимогами відродити шаріат, скасувати конституцію, відновити владу султана.
    Отже, революція 1908 р. не виконала основного свого завдання: здійснення модернізації Османської імперії. Це пояснюється особливістю структури турецького суспільства, де турки були панівною нацією, а будь-яка модернізація призвела б до втрати ними цієї ролі та до розпаду імперії, що згодом і сталося

  • Закріплення знань, умінь та навичок (усно)

    • 1. Яким був стан Османської імперії у першій пол. XIX?
    • 2. Чому султан Махмуд II ліквідував яничарське військо?
    • 3. Який період в історії Османської імперії отримав назву Танзимат? Коротко охарактеризуйте його.
    • 4. З якою метою османські султани XIX ст. робили спроби реформування Османської імперії?
    • 5. Хто був противником реформування Османської імперії? Чому?
    • 6. Обговоріть у класі. Висловіть свої припущення, чому Абдул-Меджид І видав закон, за яким усе населення Османської імперії було рівним перед законом. Яке значення для життя країни мало це розпорядження? Як воно пов’язане з іншими перетвореннями, що здійснював цей султан?
    • 7. Поясніть, чому, на вашу думку, період Зулюм отримав таку назву. 
    • 8. Коли в Османській імперії було вперше запроваджено Конституцію?
    • Презентація: https://naurok.com.ua/rozrobka-uroku-zavershennya-teritorialnogo-podilu-svitu-kolonializm-58583.html
    • Завдання. Підготуй повідомлення про наслідки колоніальної політики для країн азії та африки
    • Домашнє завдання.Підготуатися до уроку узагальнення

Урок №24.Тема: Японія та Китай

  • Презентація: https://naurok.com.ua/yaponiya-ta-kitay-naprikinci-hih-na-pochatku-hh-stolittya-296700.html 


  • Робота з картою:

  • Опрацюй!!!Як вам вже відомо, з 1639 року Японія із власної волі перебувала в ізоляції від іншого світу. Сьогуни вважали, що так вони захищають країну від «кольорових південних варварів» (європейців). У цей час Японськими островами зацікавилися провідні країни світу. Особливу наполегливість виявили США та Росія. У 1854 р. силою зброї американці домоглися підписання так званого Канагавського договору «про мир і дружбу». Японію було «відкрито». Такі ж угоди Японія уклала із Англією, Францією, Нідерландами, Росією та Португалією. 

У січні 1868 р. імператорська рада у маніфесті «Клятва п’яти статей» проголосила відновлення всієї повноти імператорської влади. На престол зійшов 15-річний Муцухіто (1867 – 1912 рр.).
  • Запам'ятай!!!Доба Мейдзі — це період правління японського імператора Муцухіто (1868-1912 рр.), який також дістав назву «освічене правління».
  • Робота з таблицею:

Назва реформи

Основний зміст

Аграрна реформа

Добровільна відмова князів і самураїв від земельної власності, передача землі селянам-орендарям; запровадження єдиного земельного податку на землю (3 % вартості); дозволені купівля-продаж землі

Адміністративна реформа

Створення префектур; ліквідація станових привілеїв самураїв; централізація влади, ліквідація 250 феодальних князівств, завершення об’єднання країни

Військова реформа

Створення імператорської гвардії на основі загальної військової повинності за європейським зразком (середньовічний кодекс честі самураїв «Бусідо» залишився ідеологічною основою армії)

Освітня реформа

Запровадження загальної початкової освіти (засновано 5,5 тис. початкових шкіл, 8 державних університетів), система освіти була реорганізована відповідно до європейських норм, заохочувалось навчання за кордоном

Фінансова реформа

Запровадження єдиної грошової одиниці ієни

Судова реформа

Запровадження єдиної судової системи

Наприкінці ХІХ століття Японія зрозуміла, що до числа провідних країн світу зможе увійти лише за умови здобуття статусу колоніальної держави. Країна прагнула позбутися нерівноправних договорів, укладених сьогунами та нарівні з західними державами взяти участь у пограбуванні Китаю. Для цього необхідно було похитнути позиції Росії та захопити Корею.
У 1875 р. було підписано «Трактат між Росією та Японією», за яким Росія поступалася Курильськими островами, а Японія відмовлялася від зазіхань на Сахалін. Для Японії це стало першим дипломатичним успіхом. 
1 серпня 1894 р. Японія оголосила війну Китаю. Приводом до неї послужило суперництво щодо протекторату над Кореєю. У війні Японія здобула беззаперечну перемогу. 17 квітня 1895 р. в місті Симоносекі між Японією та Китаєм був підписаний мирний договір. Корея стала японським протекторатом. Китай визнав Тайвань, Східну Маньчжурію і півострів Ляодун володіннями Японії.
27 січня 1904 р. без оголошення війни японський флот напав на російську ескадру, що базувалася в Порт-Артурі. Почалася облога Порт-Артура. У лютому 1905 р. у битві під Мукденом японська армія розгромила російський корпус. 14 – 15 травня 1905 р. у Цусімській битві 120 японськийх кораблів під командуванням адмірала Хейхатіро Того знищили російську ескадру. У серпні 1905 р. Росія та Японія підписали Портсмутський мирний договір. 
У серпні 1910 р. був підписаний договір про приєднання Кореї до Японії.   
  • Запам'ятай!!!Робота з поняттям

    Тайпіни — повстанці, учасники селянської антифеодальної війни в Китаї 1850-1864 рр. проти династії Цін.

  • Боксе́рське повста́ння, або Їхетуа́нське повста́ння (кит. трад. 義和團運動, спр. 义和团运动, піньїнь: Yìhétuán yùndòng, акад. Їхетуань юньдун; 1898—1901 рр.) — повстання проти іноземного втручання в економіку, внутрішню політику і релігійне життя Китаю, що досягло свого максимуму в останні роки правління династії Цін (1636—1912).
  • 10 жовтня 1911 року в Китаї відбулась революція, в результаті котрої було повалено Манчьжурську династію Цин і проголошено створення республіки
  • Завдання. Виписати основні події з історії Японії та Китаю початку 20 ст.
  • Інтерактивна вправа: https://learningapps.org/16317248 
  • Домашнє завдання. Скласти сенкан діяча Сінхайської революції

Урок №23.Тема: Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Російсько-турецька війна 1877—1878 рр. Утворення нових незалежних держав на Балканах

Проголошення Австро-Угорської імперії. 

Вчитель у ході пояснення використовує схему-перелік для пояснення утворення Австро-Угорської імперії та ієрархічну схему для харатеритики побудови ситеми влади в імперії за Конституцією 8 червня 1867 р. про проголошення Автро-Угорщини.

Дуалістична монархія складалась з двох частин

 

•Транслейтанії, що складалася з

 Угорщини, Трансільванії, Хорватії, Славонії

 

•Цислейтанії , що об’єднувала Австрію, Чехію, Моравію,

 Сілезію, Трієст,  Далмацію, Буковину, Галичину, Крайну

2. Соціальний склад імперії.

Запитання до учнів за карикатурою:

·        Що собою символізує старий чоловік на троні?

·        Чому Австро-Угорщину представлено зшитим полотном з багатьма кусочками?

·        Чому художник намалював біля чоловіка ліки? Що вони символізують?

Вчитель у формі  розповіді розкриває особливості національного складу Австро-Угорщини, з використанням діаграми.

3.Економічний розвиток

Характеристика для пояснення екномічного розвитку імперії:

1.     Нерівномірність розвитку;

2.     Поява заводи «Шкода» в Чехії;

3.     На частку Чехію припадало  86% виплавку металу і 50% випуску текстилю в авст. частині імперії;

4.     Угорщина, Хорватія, Галичина, Трансільванія – залишались аграрними регіонами з поміщинським господарством;

5.     Провідні галузі промисловості – металургія, машинобудування, нафта, електрохімічна;

6.     Іноземний капітал який панував в Австроугорській промисловості: Німецький та Французький.

4.Австро-Угорщина на початку ХХ ст. Криза дуалістичної монархії.

4. Утворення нових незалежних держав на Балканах.

Вчитель у формі пояснення, хронологічної-таблиці розкриває закономірності відносин Імперії з країнами Балкан.

Потягом століть слов’янське населення Балкан (хорвати, албанці, болгари, чорногорці, серби) входило до складу Турецької імперії та піддавалося мадяризації.

Піднесенню національного руху за незалежність серед слов’ян спостерігається наприкінці ХІХ ст. в зв’язку з повстанням в Боснії та Гецоговині 1875-1876 рр., яке було жорстоко придушене турками. Цим скористасталась Російська імперія яка внаслідок Російсько-турецької війни 1877-1878 рр. за Сан-Стефанським мирним договором надала незалежність Сербії, Болгарії, Румунії, Чорногорії, Боснії та Герцоговині. Це викликало незадоволення та конфронтацію Росії з Австро-Угорщиною і Англією, які не бажали посилення Російської імперії в цьому регіоні.

1877-1878 рр.

Російсько-турецька війна.

1878 р.

Берлінський Конгрес на якому переглянули здобутки Сан-Стефанського мирного договору. Повну незалежність було надано лише Сербі та Румунії.

1879 р.

Тирновська Конституція про автономний статус Болгарії.

1882 р.

Сербія проголошена королівством.

1903р.

Державний переворот в Сербії. До влади прийшов Петро Карегеоргійович.

1908 р.

Астро-Угорщина анкнесувала  Боснію та Герйоговину.

 

Анкнесія - це насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави в односторонньому порядку.4

  • Домашнє завдання.Заповнити таблицю «Клаптикова імперія»

Народи

Частка кожного народу в загальній кількості населення

Релігія

Економічний розвиток

Місцеві органи влади

 

 

 

 

 


Урок №22.Тема: Російська імперія


  • «Великі реформи» Олександра II
    • Рік Назва реформи Зміст реформи
    • 1861 Селянська Скасовано кріпосне право. Селяни отримали незалежність і могли здійснити викуп у поміщика, отримавши земельний наділ для ведення господарства. 3 метою викупу селянин міг узяти позику в банку на 49 років. Такі селяни звільнялися від адміністративної й правової залежності від поміщиків. Крім того, вільні селяни отримали певні громадянські права, могли вести торгівлю й здійснювати операції з нерухомістю.
    • З 1863 Фінансова Усі державні відомства мали складати кошториси, у яких розписували, на що витрачаються гроші. Замість корупційних феодальних «відкупів» уводились акцизні марки на алкоголь і тютюн. Від проведення грошової реформи відмовилися за браком запасів золота й срібла.
    • 1863 Освітня Відкривалися нові звичайні школи й вищі навчальні заклади. Ректори університетів отримали більше прав і могли самостійно приймати рішення, що стосувалися діяльності навчального закладу.
    • 1864 Земська Органами місцевого самоврядування стали земства, що мало спростити управління державою й зробити його ефективнішим. Згідно з новими законами, села й міста тепер могли сформувати власні органи самоврядування й вирішувати господарські питання, не чекаючи наказу згори.
    • 1864 Судова Суд перестав керуватися становим принципом, усі громадяни отримали рівні права перед законом. З’явився суд присяжних, а судова система повністю відокремилася від адміністративної та стала самостійною.
    • 1865 Друку Був проголошений принцип гласності, преса отримала право обговорювати й навіть критикувати рішення уряду.
    • 1870 Міська Основними установами місцевого самоврядування стали збори, міські управи й думи. Ці новостворені органи опікувалися благоустроєм будівель, будівництвом шкіл, лікарень, доріг, проведенням свят, питаннями безпеки, фінансування тощо. Щоправда, місто мало самостійно утримувати певні державні установи, наприклад поліцію, а грошей на це в невеликих населених пунктах не вистачало.
    • 1874 Військова Було введено загальну військову повинність, армія отримала нове озброєння. Також відкрилося чимало навчальних закладів для військових. 
    • Реформи С. Вітте
    • • Запроваджено жорстку податкову політику, зокрема встановлено державну монополію на винокуріння.
    • • Проводилася політика захисту російського товаровиробника.
    • • Здійснено фінансову реформу, що стабілізувала й зміцнила платоспроможність російського рубля.
    • • Заохочувалось іноземне капіталовкладення.
    • Реалізація економічної програми С. Вітте зумовила певне економічне піднесення Російської імперії
    • Робота з таблицею:

    • Столипінська реформа. 
    Навіть після скасування в середині XIX ст. кріпосного права Росія залишалась аграрною країною з численними феодальними пережитками. У селах зберігалися поміщицьке землеволодіння, селянське малоземелля, правова безправність селян, община з її круговою порукою, викупні платежі.   Під час революції 1905-1907 рр. уряд намагався пригасити хвилю селянських повстань шляхом перебудови земельних відносин. У 1906 р. в імперії розпочалася аграрна реформа, яка за прізвищем голови Ради міністрів і міністра внутрішніх справ Петра Столипіна, отримала назву «столипінська». Зміст реформи полягав у тому, що кожний селянин мав право вимагати від громади виділення землі в одному масиві — відрубі, до якого міг приєднати свою садибу й перенести сюди будівлі, утворивши хутір. Пізніше наділи переходили в спадкове володіння.
     Реформа стала початком індустріалізації російського села. Для України вона мала менше значення, ніж для Росії, адже український селянин завжди прагнув господарювати не в общині, а одноосібно.
          Економічний розвиток українських земель — найбільш розвиненого регіону в складі Російської імперії — відбувався нерівномірно. З одного боку, великими промисловими центрами імперії були Донецький вугільно-металургійний, Нікопольський марганцевий та Криворізький залізорудний райони, а з іншого — на Лівобережжі ще залишалися пережитки кріпосництва в сільському господарстві. Україна була привабливою для інвестицій російських та іноземних банків; швидкими темпами 
         У 1913 р. обсяг промислового виробництва в Росії був менший, ніж у Франції у 2,5 раза; Англії — 4,6; Німеччині — 6,0; США — 14,3 раза. Наслідком були злидні більшості населення й коротка тривалість життя. Смертність серед немовлят у Росії у 2-2,5 раза була вищою, ніж у Європі та США. Загалом до початку Першої світової війни (1914) Росія так і не змогла подолати значне відставання від Західної Європи та США.
    • Завдання. Заповнити таблицю "Розвиток Російської імперії у другій половині 19-початок 20 ст.": " Соціальний розвиток", "Політичне життя", "Економічне становище", "Зовнішня політика"
    • Домашнє завдання. Історичний портрет П.Столипіна

    Урок №21.Тема: Сполучені Штати Америки

    Наприкінці XIX - на початку XX ст. економіка США переживала бурхливе піднесення. Завдяки постійному припливу емігрантів швидкими темпами збільшувалося населення. За період з 1871 р. по 1913 р. воно виросло з 39,8 млн до 96,5 млн осіб; 55% приросту становили емігранти.

    На початку XX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, технічним оснащенням і продуктивністю праці
    Значного розвитку набула у США боротьба проти трестів, картелів, які обмежували конкуренцію підприємців і торговців, накидаючи споживачам завищені монопольні ціни. У 1890 р. американський конгрес прийняв антитрестівський закон, що його запропонував сенатор Шерман.  
    В останній чверті XIX ст. у США остаточно утвердилася республіка президентського типу і двопартійна система. Прихильники політиків Півночі США склали ядро республіканської партії, а Півдня - демократичної. До початку XX ст. різниця між республіканською та демократичною партіями практично зникла, обидві парти обстоювали, тогочасний суспільний і державний устрій США.
    Прихильником прогресистів оголосив себе президент Теодор Рузвельт (1858-1919). Доступившись до влади 1901 p., він провів низку реформ, які започаткували реформаторську діяльність ("прогресивна ера")
    На виборах 1912 р. через розкол колишніх прихильників республіканської партії переміг кандидат демократів Вудро Вільсон, який залишався при владі до 1920 р. Він провій низку законів ліберального характеру ("нова демократія"). Було встановлено високий прогресивний податок на прибутки і змінено порядок виборів до сенату. Якщо раніше сенатори призначалися законодавчими зібраннями штатів, то тепер вони обиралися народним голосуванням.
    У зовнішній політиці США проявлялися дві тенденції: експансіонізм та ізоляціонізм (ізоляціоністи, головно республіканці, виступали за невтручання в політику європейських держав; "доктрина Монро" 1823 р. проголошувала: "Америка для американців") Зростання економічної могутності породжувало прагнення до зовнішньої експансії.
    У 1898 р. США розпочали війну проти Іспанії, яка придушувала повстання на Кубі. Американський флот розгромив іспанські ескадри біля Куби та Філіппін. Іспанія змушена була піти на укладення миру.

    За мирним договором Куба оголошувалася незалежною. США здобули о. Пуерто-Рико в Карибському морі, а в Тихому океані Філіппіни, о. Гуам, згодом о. Самоа та Гаваї.

    Президент Т. Рузвельт продовжив експансіоністську політику, що отримала назву "політики великого дрючка". Практичним утіленням її виявилися дії щодо Куби й Колумбії.

    У 1902 р. США накинули Кубі поправку до конституції, що її запропонував американський сенатор Платт. Кубі заборонялось укладати договори з іншими державами без згоди США. Тим часом на острові дозволялося створювати американські бази і вводити туди війська.

    У 1903 р. США запропонували Колумбії проект будівництва каналу через Панамський перешийок, але Колумбія його відхилила. Тоді США підтримали панамських сепаратистів, які під жерлами гармат американського флоту пpoгoлоcили республіку Панаму. У спеціально відведеній зоні під охороною американських військ було побудовано канал завдовжки 81 км. "Політика великого дрючка" викликала невдоволення у країнах Латинської Америки.

    Президент США Вільям Тафт запропонував "дипломатію долара" - замасковану політику здійснення економічної експансії. У подальшому ці дві політики США тісно перепліталися.

    Запитання і завдання 

    • 1.  У чому полягали особливості економічного розвитку США після громадянської війни 1861-1865 pp.?

      2.             Розкажіть про основні реформи, проведені у США наприкінці XIX - на початку XX cm. Розкрийте їхню сутність.

      3.             Схарактеризуйте особливості демократичного, робітничого, соціалістичного руху в США.

      4.  Якою була зовнішня політика США ?

    • Домашнє завдання. Підготуйте повідомлення про монополічтичне об'єднання того часу (Форд,  «Дженерал Електрик» тощо)

    Урок №20.Тема: Італія

    1. Що таке «Рисорджименто»?

    2. Пригадайте передумови, причини, етапи та наслідки об’єднання Італії.

    3. Яку роль відіграв П’ємонт в об’єднанні Італії?

    4. Назвіть дату створення Італійського королівства.

    Політичні угруповання та партії Італії останньої третини ХІХ — початку ХХ ст.

    Назва партії, угруповання

    Ліберали

    Радикали

    Республіканці

    Італійська соціалістична партія (ІСП)

    «праві»

    «ліві»

    помірковані ліберали (послідовники К. Кавура)

    ліберали-демократи (послідовники Дж. Гарібальді)

    республіканський мадзінізм

    боротьба рудящих за поліпшення умов життя і

    завоювання політичної влади, обстоювала класову боротьбу аж до перемоги соціалізму

    Ідейні засади

    обстоювали принципи лібералізму

    демократичні та соціальні перетворення, ліквідація поміщицького землеволодіння і великої власності, участь трудящих в управлінні виробництвом і політичному житті

    проведення ліберальних реформ;

    розширення виборчих прав населення;

    здійснення політики «адміністративного централізму»

    демократизація та модернізація Італії;

    розширення виборчих прав населення;

    здійснення широкої соціальної політики

    Перебували при владі «праві» (1861-1876 рр.) та «ліві» (1876—1891 рр.), які прийшли до влади у результаті «парламентської революції» (березень 1876 р.). Внутрішня політика цих урядів відзначена політикою на утвердження принципів лібералізму.

    «Історична права»

    «Історична ліва»

    п’ємонтизація Італії;

    освітня, військова реформи;

    антиклерикальні закони, боротьба з Папою Римським;

    націоналізація залізниць (1876);

    жорстка податково-бюджетна політика (податок на борошно (1868); збалансування бюджету (1875));

    зближення з Пруссією;

    зменшення впливу Франції та Австрії

    обов’язкове початкове навчання;

    виборча реформа 1882 р.;

    скасування церковної десятини;

    реформа кримінального та місцевого законодавства;

    зближення з Німеччиною та Австро-Угорщиною;

    «митна війна» з Францією (1888—1898)

    • Опрацюй!!!




    • Завдання. Скласти тези "Особливості розвитку Італії в 1871-1914 роках"
    • Домашнє завдання.Виписати колонії Італії 

    Урок №19.Тема: Велика Британія

    Виправте помилкові твердження.

      1. До складу Німецької імперії входили 22 монархії. Імперію очолював канцлер, який скликав і розпускав парламент, що складався з двох палат, володів виконавчою владою. (До складу Німецької імперії входили 22 монархії. Імперію очолював імператор, який скликав і розпускав парламент, що складався з двох палат, володів законодавчою владою.)

      2. Реформу освіти Бісмарк назвав «боротьбою за культуру» - «культуркампф». ( «культуркампф» - боротьба проти католицької церкви.)

      3. Фраза «Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому – морем, а собі залишав небо…, минули… Ми вимагаємо і для себе місця під сонцем…» належить імператору Вільгельму ІІ. ( Ця фраза належала майбутньому канцлеру Німеччини Бюлову.)

    • Презентація: https://naurok.com.ua/prezentaciya-do-uroku-velika-britaniya-v-ostanniy-tretini-hih-stolittya-51623.html


    • Зверни увагу!!!

    У другій половині XIX ст. - на початку XX ст. для економічного розвитку Англії характерно:

    • 1. Уповільнення темпів економічного розвитку Великої Британії:

      • втрата промислової першості;

      • занепад сільського господарства;

      • скорочення виробництва продуктів харчування.

      Свого хліба у країні не вистачало.

      За короткий час — менше ніж за 40 років — Велика Британія втратила промислову першість, а США й Німеччина випередили Велику Британію, яка перестала бути “майстернею світу”.

      Промислове виробництво, порівняно з першою половиною XIX ст., скоротилося вдвічі, становлячи в середньому 1,5% на рік.

      Велика Британія в цей час розвивала свою економіку за рахунок колоній. Втративши провідні позиції у світовому капіталістичному господарстві, вона намагалась утримати динамічний розвиток економіки за рахунок нових територіальних надбань.

    • Причини відсталості ВБ:

    • технічне відставання (застаріле устаткування);
    • низький агротехнічний рівень сільського господарства;
    • вивезення капіталу;
    • експлуатація колоній.

    • Робота з таблицею
    «Внутрішня політика англійських урядів» і визначити, вирішенню переважно яких питань — економічних політичних, соціальних — віддавали перевагу уряди лібералів і консерваторів.

    Реформи лібералівРеформи консерваторів
    Уїльям ГладстонБенджамін Дізраелі
    Розширення прав тред-юніонівЗакон про 54-годинний робочий
    тиждень
    Закон про таємне голосування
    на виборах до парламенту    		Реформа місцевого самоврядування
    Реформа освітиСтворення законів про працю
    Парламентська реформа

    • Завдання.Колоніальна політика Англії

    Відомо, що, починаючи з ХVІІ ст., Англія безперервно розширювала колонізовані території по всьому світу, внаслідок чого була створена Британська імперія. Процес розширення цієї імперії тривав і в 1870-1914 рр. У цей час інтереси британської зовнішньої політики були зосереджені в Африці, басейні Тихого океану, на територіях, прилеглих до «перлини Британської корони» - Індії. У 1875 р. Б. Дізраелі скориставшись фінансовими труднощами єгипетського уряду, викупив його частку акцій кампанії Суецького каналу , що забезпечило Великій Британії вирішальну роль у цій кампанії. Цього ж року королева Вікторія проголосила себе як «імператриця Індії». У 1876 р. – захоплення Бірми, Нігерії, Сомалі, Кенії, Танганьїки,Уганди та частини Південної Африки –англо-бурська війна (1899-1902 рр.) – отримання Трансваалем та Помаранчевою республікою прав домініонів – участь у розподілі сфер впливу в Китаї, Ірані, Сіамі, Туреччині.

    В 1910 р. – Англія створила домініон – Південно-Африканський Союз.

    Робота з картою історичного атласа
    Учитель пропонує учням на основі карти історичного атласа
    «Завершення територіального поділу світу на поч. XIX ст.» і самостійної роботи з підручником заповнити таблицю «Зміцнення Британської колоніальної імперії».

    • КраїнаДата приєднання колоніїЗначення колонії
      для Великобританії
    • Інтерактивна вправа: https://learningapps.org/25138527 
    • Домашнє завдання.

      1.   Заповнити таблицю «Англо-бурська війна».

      Причини війни

      Наслідки війни



    Урок №18.Тема: Німеччина

    Вищі органи влади Німецької імперії за конституцією 1871 р.

    • Вищі органи влади Німецької імперії за конституцією 1871 р.

    • Чинники, які впливали на розвиток Німеччини

    Позитивні

    Негативні

    Завершення об'єднання Німеччини, створення єдиного внутрішнього ринку

    Контрибуція із Франції у розмірі 5 млрд франків Здійснення індустріалізації за підтримки держави Кваліфікована, дисциплінована робоча сила Використання найновіших наукових і технічних досягнень

    • Мілітаризація (нарощування військової могутності)

    • Обмеженість природних ресурсів

    • Значне державне втручання й контроль


    • Основні напрямки внутрішньої політики О. фон Бісмарка

       

    • ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ:

      Із промови канцлера Німецької імперії князя Б. Бюлова в рейхстазі 6 грудня 1897 р.

      Проте ми, в усякому разі, дотримуємося тієї думки, що Німеччину із самого початку не слід виключати зі змагання інших народів за панування над країнами, які мають багаті перспективи. Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, де панує чиста теорія, — ці часи минули. Ми вважаємо одним із найголовніших наших завдань заохочення та розвиток інтересів нашого пароплавства, нашої торгівлі та нашої промисловості саме у Східній Азії...

    • Однак ми не могли б погодитися на те, аби в Китаї зміцніла думка, що стосовно нас дозволено те, чого не дозволяється щодо інших. Ми маємо вимагати, щоб німецький місіонер, німецький підприємець, німецькі товари, німецький прапор і німецький корабель були в Китаї так само шановані, як і ті, що належать іншим державам. Нарешті, ми готові рахуватися з інтересами інших великих держав у Східній Азії, оскільки твердо переконані, що і наші власні інтереси так само знайдуть до себе належну увагу. Одним словом: ми не хочемо нікого відсувати в тінь, але й для себе вимагаємо місця під сонцем.

      Із промови канцлера Німецької імперії князя Б. Бюлова в рейхстазі 11 грудня 1899 р.

      Ми не потерпимо, щоб яка-небудь іноземна держава, щоб який-небудь чужоземний Юпітер сказав нам: «Що вдієш? Світ уже поділєний!». Ми не хочемо нікому заважати, але ми й не дозволимо нікому заступати нам дорогу. Ми не будемо пасивно стояти осторонь. тим часом як інші ділять світ. Ми не можемо й не хочемо цього терпіти. Ми маємо свої інтереси в усіх частинах світу. Якщо англійці говорять про Велику Британію, французи — про нову Францію, росіяни завойовують Азію, то ми вимагаємо створення Великої Німеччини. Ми тільки тоді зможемо триматися на висоті, коли зрозуміємо, що для нас неможливий добробут без великої могутності, без сильної армії, без сильного флоту. У наступному столітті німецький народ буде або молотом, або ковадлом.

      1. Визначте основні причини, які спонукали Німеччину вимагати перерозподілу колоній на свою користь. 2. Чи можна було примирити інтереси Німеччини в її зовнішній політиці з інтересами інших держав, зокрема Англії?

    • Завдання. Складіть таблицю «Внутрішня політика О. фон Бісмарка».

    • Інтерактивна вправа: https://learningapps.org/1926987 https://learningapps.org/23823123

    • Домашнє завдання. Складіть історичний портрет канцлера Німеччини О. фон Бісмарка.

    Урок №17. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. Тема: Франція

    • Матеріали до уроку: https://vseosvita.ua/lesson/frantsiia-v-ostannii-tretyni-xix-na-pochatku-xx-st-149955.html
    • Презентація: https://naurok.com.ua/prezentaciya-franciya-v-ostanniy-tretini-hih-st-90636.html


    • Робота з таблицею:

    •  Третя республіка у Франції

      Особливості економічного розвитку країни

      Незважаючи на поразку у франко-прусській війні 1870- 1871 pp., Франція залишалася великою державою, яка мала чималий економічний потенціал, була колоніальною імперією з сильною армією, великим флотом. На відміну від Англії та Німеччини, вона лишалася аграрно-індустріальною державою: значна частина населення (43%) працювала в сільському господарстві.

      Чисельність населення зростала дуже повільно. З 1871 р. по 1913 р. вона збільшилася лише на 3,6 млн осіб, тоді як чисельність населення Німеччини за той же період зросла на 25 млн.

      Темпи промислового розвитку Франції на початку XX ст. були невисокими (2,6% за рік), не набагато більшими, ніж в Англії (2,1%). За темпами зростання економіки Франція відставала від Німеччини та США, а за обсягом промислового виробництва - і від Великої Британії. Найбільше французьких робітників було зайнято в текстильній промисловості, дещо менше - у шкіряній промисловості та виробництві "паризької" продукції - предметів розкоші та модних аксесуарів. Французькі підприємства загалом були значно меншими, ніж німецькі чи американські, поступалися їм за технічним оснащенням. Майже 60% французьких підприємств належало до дрібних. Великих підприємств із кількістю працюючих понад 500 осіб було небагато. Серед них вирізнялися величезні металургійні та військові заводи Шнейдерів, хімічний концерн Сен-Гобен, автомобільні заводи Рено. До 1914 р. Франція посідала друге місце у світі (після США) з виробництва автомобілів, досягла значних успіхів в авіаційній, хімічній та електротехнічній промисловості, але серйозно відставала у верстатобудуванні. Майже 80% необхідних для Франції верстатів ввозилося з-за кордону.

      У сільському господарстві Франції переважали дрібні селянські господарства. Урожайність сільськогосподарських культур значно поступалася рівневі, досягнутому в Німеччині та Англії.

      Значну роль у французькій економіці відігравали банки. П'ять найбільших із них на чолі з Французьким банком сконцентрували у своїх руках 73% загальної суми банківських внесків. Двісті головних акціонерів Французького банку ("двісті родин") контролювали майже всю французьку економіку. Надлишкові капітали в пошуках найвигіднішого застосування спрямовувалися за кордон, де норма прибутку була вищою. Через це вивіз капіталу з Франції до 1914 р. зріс більше ніж утричі проти кінця XIX ст. і майже вчетверо перевищив капіталовкладення до французької промисловості.

      За експортом капіталу Франція вийшла на друге місце у світі. Основний потік капіталу, що вивозився з Франції, скеровувався до країн Східної та Центральної Європи.

      Третя республіка

      Третю республіку було проголошено 1870 p., але тільки 1875 р. оформлено конституційно. Законодавча влада в країні належала двопалатному парламентові. Палата депутатів обиралася прямим загальним голосуванням. Жінки та військовослужбовці участі у виборах не брали. Сенат обирався представниками органів місцевого самоврядування. Головою виконавчої влади вважався президент. Фактичним головою уряду, як органу виконавчої влади, був прем'єр-міністр.

      У перші роки існування республіки в парламенті переважали монархісти. На виборах 1876 р. республіканці завоювали більшість у палаті депутатів і поступово усунули монархістів від влади. У 1879 р- під тиском республіканців пішов у відставку президент Франції маршал Мак-Магон, відомий своїми симпатіями до монархістів. На його місце було обрано республіканця Жуля Греві.

      Уряд республіканців провів низку важливих реформ. У 1880 р. було проголошено амністію учасникам Паризької комуни, 1881 р. прийнято закон про свободу друку та проведення зборів, а також закон про освіту всіх дітей віком від 6 до 13 років. Закон 1884 р. дозволив вільну діяльність профспілок та організацію страйків, було обмежено використання дитячої праці.

      Керівники Третьої республіки вважали себе продовжувачами справи французької революції 1789 р. Від неї Третя республіка успадкувала державний трикольоровий прапор, національний гімн "Марсельєзу", національне свято 14 липня - день узяття Бастилії.

      Важливою особливістю політичної системи Третьої республіки була багатопартійність. '

      Наприкінці XIX ст. в політичному житті Франції головною проблемою стала боротьба між республіканцями та монархістами. Останні протягом 70-90-х pp. прагнули дискредитувати республіканську форму правління, використовуючи як легальні, так і нелегальні методи боротьби, відновити монархію у Франції. Протягом указаного періоду Францію стрясали політичні кризи, найвідомішими з яких були справа Буланже, Панамський скандал, справа Дрейфуса.

    • Завдання. Продовжити речення

    Справа Буланже_____
    Панамський скандал_______
    Справа Дрейфуса_____

    • Робота з документом:

    Документи. Факти. Коментарі

    1. Е. Етьєн (політичний діяч) про мету колоніальної політики Франції. 1894 р.

    Яка наша мета ? Ми створили і ми маємо намір зберегти й розвивати колоніальну імперію, щоб забезпечити майбутнє нашої країни на нових континентах, забезпечити нашим товарам ринки, а нашій промисловості джерела сировини. Це незаперечно.

    Я мушу заявити, що коли є виправдання затратам і людським жертвам, яких вимагає створення наших колоніальних володінь, то воно полягає в надії на те, що французький промисловець, французький торговець зможуть спрямувати в колонії надлишки французького виробництва.

    Поміркуйте:

    Яку мету переслідував французький уряд, здійснюючи колоніальну експансію?

    • Завдання. Записати в зошит французькі колонії початку 20 ст.

    • Домашнє завдання.Історичнй портрет Ж.Клемансо 

    Урок №16.Тема:Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку провідних країн Західної Європи та Америки. 

    • Презентація: https://naurok.com.ua/prezentaciya-osnovni-tendenci-socialno-ekonomichnogo-ta-politichnogo-rozvitku-providnih-kra-n-zahidno-vropi-ta-ameriki-v-ostanniy-tretini-hih--n-226671.html


    • Робота з табоицею: Розвиток промисловості. Друга половина XIX — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу. За цей період промислове виробництво зросло тут майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали показниками могутності країни.

    Виплавка сталі, чавуну та видобуток вугілля, млн тонн

    Показники

    Рік

    Англія

    Франція

    Німеччина

    США

    Виплавка сталі

    1871

    0,3

    0,08

    0,25

    0,07

    1900

    4,9

    1,56

    6,6

    10,2

    Виплавка чавуну

    1871

    6,6

    0,9

    1,56

    1,7

    1900

    9,0

    2,7

    8,5

    13,8

    Видобуток вугілля

    1871

    117,0

    13,3

    37,9

    41,9

    1900

    225,0

    33,4

    149,8

    240,8

    Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості (електротехнічної, хімічної тощо) це докорінно змінило повсякденне життя людей.

    Розгортання індустріалізації потребувало нових форм організації виробництва та значних фінансових інвестицій (вкладень із метою отримання прибутку).

    Для залучення капіталу для вирішення широкомасштабних економічних завдань набуло поширення акціонування.

    Створення великої машинної індустрії привело до концентрації виробництва та виникнення нових форм виробничих об’єднань — монополій у формах синдикатів, трестів, картелів, концернів, що відрізнялися рівнем об’єднання сфер діяльності та інтересів.

    Ще однією важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було зростання ролі держави в економічних процесах. Державні субсидії (виплати), замовлення, регулювання ставали вагомими чинниками економічного розвитку, особливо в тих країнах, де промисловий розвиток розпочався пізніше, — Німеччині, Росії, Італії, Австро-Угорщині, Японії.

    Зростання ролі держави зумовило збільшення частки державних службовців, які обслуговували державний апарат (чиновники) або виконували соціальне замовлення держави (учителі, юристи тощо).

    Робота з таблицею: Провідні країни світу за часткою в промисловому виробництві на 1900 р.

    • Країна

      Частка в промисловому виробництві, %

      США

      23,6

      Велика Британія

      18,5

      Німеччина

      13,2

      Росія

      8,8

      Франція

      6,8

      Австро-Угорщина

      4,7

      Італія

      2,5

      Інші країни

      21,9


    •  Розвиток сільського господарства. У розвитку сільського господарства чітко визначилися два напрямки господарювання: фермерський, поширений у США й Канаді, та прусський (удосконалення поміщицького господарства). Сутність цих напрямків полягала в переході сільського господарства від натурального до товарного.Формування колоніалізму. Від часу Великих географічних відкриттів становлення світової системи господарства на основі експансії європейського капіталу нерідко здійснювалося насильницькими методами. Європейці активно підпорювали своїй владі народи та країни Африки, Азії, перетворюючи їх на свої володіння. Формувався колоніалізм як система відносин між країнами.Наприкінці XIX ст. робітничий рух досяг значних успіхів у відстоюванні прав робітників і став більш організованим. Майже в усіх країнах були створені профспілки й соціал-демократичні партії, які координували свою діяльність у межах II Інтернаціоналу (1889—1914 рр.)
    • Завдання. Продовжити речення:
    Індустріалізація —
    Монополія —
    Синдикат — 
    Трест — 
    Картель — 
    Концерн —
    Протекціонізм — 
    Колоніалізм — 
    Соціал-демократія —  
    II Інтернаціонал —  
    • Інтерактивна вправа: https://learningapps.org/15152301
    • Домашнє завдання.Складіть розгорнутий план за темою «Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку провідних країн Західної Європи та Америки».

    Урок №15.Тема: Узагальнення. Тематичне оцінювання з теми 

    «Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)»

    Урок №14.Тема: Сполучені Штати Америки.  

    Утворення незалежних держав у Латинській Америці (оглядово).

    На початку XIX ст. США являли собою ланцюжок штатів, що простягався на 2 тис. км уздовж атлантичного узбережжя. На захід від них лежали неозорі землі, заселені нечисельними індіанськими племенами. На південному заході розпочиналися іспанські володіння.

    Президентом США від 1800 р. був Томас Джефферсон, автор Декларації незалежності. Він був представником республіканців, які виступали за активне захоплення нових земель.

    Першим великим територіальним надбанням адміністрації Джефферсона стала Луїзіана куплена усього за 15 млн доларів у Франції 1803 р.

    Внаслідок цього територія США збільшилася вдвічі. Подальші територіальні надбання на кінець XIX ст. сформували територію країни. Такою, в цілому, вона залишається й до сьогодні.

    Одночасно зі збільшенням території стрімко зростало населення країни. У 1800 р. воно становило 5,3 млн, у 1820 р. - 9,6, у 1840 р. - 17, а в 1860 р. - 31,5 млн чоловік. Фактично кожні десять років населення Сполучених Штатів збільшувалося на одну третину. Це відбувалося, перш за все, за рахунок постійно зростаючої імміграції.

    Разом із цим катастрофічно зменшувалося корінне населення континенту - індіанці. За рівнем розвитку вони суттєво поступалися європейцям і не змогли відстояти свою землю. На момент відкриття Америки Х. Колумбом територію сучасних США заселяло 10-12 млн індіанців, а на кінець XIX ст. їх залишилося лише 200 тис.

    Через нестачу робочих рук на континенті до Америки, починаючи з XVII ст., завозили негрів-рабів. Впродовж першої половини XIX ст. їхня чисельність постійно зростала: з 1,19 млн чоловік у 1810 р. до 4 млн у 1860 р.

    Ставлення до рабства у різних регіонах США було неоднаковим. На Півночі та Заході країни рабство засуджували і воно було скасовано. На Півдні у справі щодо використання праці рабів моральна сторона питання поступалася економічній вигоді. Тому рабство зберігалося.

    Перша половина XIX ст. на Півночі стала періодом бурхливого розгортання промислової революції. Рабовласницький Південь в той самий час зберігав аграрний характер економіки і дедалі більше відставав у своєму розвитку. Проте керівництво країною перебувало в руках представників південних штатів. Ускладнювало ситуацію також те, що рабовласники Півдня намагалися поширити плантаційну систему господарювання на нові землі Заходу, де між противниками і прихильниками рабства виникали інколи збройні сутички.

    Політичні лідери Півночі виступали за ліквідацію рабства в усій країні. Плантатори Півдня вбачали у цих планах загрозу для свого способу життя. Чимало з них виступало за відокремлення від США і створення власної держави. Після перемоги на президентських виборах 1860 р. республіканця Авраама Лінкольна, що був рішучим противником рабства, плантатори Півдня перейшли до рішучих дій.

    Першою про вихід зі складу США у грудні 1860 р. заявила Південна Кароліна, а в лютому 1861 р. 11 південних штатів оголосили створення нової держави-Конфедерації Американських Штатів. 12 квітня 1861 р. її війська захопили Форт-Самтер, де перебував союзний гарнізон. У США розпочалася громадянська війна.

    У роки громадянської війни на боці Союзу (Північ) виступали 23 штати з населенням у 22 млн чоловік, а Конфедерацію (Південь) підтримували 11 штатів (у травні 1861 р. до них приєдналися ще 4 штати) з населенням у 9 млн чоловік, з яких 4 млн становили негри-раби. В економічному плані Північ давала 92% усього промислового виробництва країни, а Південь - 8%.

    На початку війни жодна сторона не мала конкретного плану воєнних дій, намагаючись перемогти в результаті однієї вирішальної битви й захопити столицю.

    Однак ці спроби були марними. На 1862 р. стало зрозуміло, що війна буде тривалою і кровопролитною, її результат залежатиме, перш за все, від людського та економічного потенціалу воюючих сторін. Дедалі більше унаочнювалася нездатність Півдня вести таку війну. Одночасно з цим економіка Півночі за роки війни успішно розвивалася і процвітала.

    Важливе значення для перебігу воєнних дій мали два політичні кроки, зроблені адміністрацією США. У травні 1862 р. Конгрес США прийняв закон, за яким будь-який американець, що досяг 21 року, міг отримати ділянку землі на Заході та стати фермером. 1 січня 1865 р. президент Лінкольн підписав Прокламацію, що оголошувала рабів вільними. З цього моменту громадянська війна стала не лише боротьбою з бунтівними штатами, а й проти рабства.

    1863 р. у війні відбувся перелом на користь Півночі. Війська Конфедерації під командуванням генерала Роберта Лі, відчуваючи нестачу людей, боєприпасів і спорядження, з великими втратами відступали під натиском союзних армій, очолюваних генералом Уліссом Ґрантом. Залишки армії Конфедерації були оточені поблизу містечка Аппоматтокс, де 9 квітня Ґрант і Лі підписали угоду про капітуляцію головної армії Півдня. До кінця червня склали зброю також інші сили Конфедерації. Громадянська війна завершилася перемогою Півночі.

    В історії США громадянська війна стала найбільш кривавою з усіх воєн. У ній загинуло близько 650 тис. американців, це більше ніж втрати в усіх війнах з участю США у XX ст. Результати громадянської війни мали визначальний вплив на подальший розвиток країни. Перемога Півночі забезпечила збереження її територіальної цілісності. Війна зруйнувала підвалини плантаційного господарства Півдня і закріпила провідну роль Півночі в економічному та політичному житті США.

  • Робота з хронологічною таблицею
      • Громадянська війна в Америці
      • Дата                     Події
      • 1860–1861 рр. створення Південної Конфедерації
      • 1861 р. обстріл військами Конфедерації форту Самтер біля Чарстона
      • 1861–1862 рр. похід південців на Вашингтон
      • 1862 р. спроба реалізації плану «удавного оточення» Півдня
      • 1862 р. ухвалення закону про гомстедів
      • 1 січня 1863 р. скасування рабства
      • літо 1863 р. війська Конфедерації зазнали поразки у битві при Геттісберзі
      • 1864 р. «марш до моря» армії генерала Шермана
      • 1865 р. війська генерала Гранта зайняли столицю Віргінії м. Річмонд, закінчення війни
      • Завдання.Запитання 1. Виділіть етапи військових дій. 2. Хто здобув перевагу на першому етапі громадянської війни? Чому? 3. Хто здобув перемогу в Громадянській війні? Чому?
      • Завдання.  Співвіднесіть терміни і визначення.
      • 1  Аболіціонізм А  місце, призначене для проживання корінного населення
      • 2  гомстед Б  рух за скасування рабства
      • 3  резервація В  відновлення
                                Г  земельна ділянка у 160 акрів
      • Зверни увагу!!!

      • Домашнє завдання.Підготуватися до уроку узагальнення

      Урок №13. Тема: Об’єднання Німеччини. Об’єднання Італії. 



      Урок №12.Тема: Революції 1848—1849 рр.. 

      Основні дати:
      25 лютого 1848 р. – проголошення республіки у Франції;
      січень–лютий 1848 р. – початок революції в Італії;
      3 березня 1848 р. – початок революції в Німеччині;
      13–15 березня 1848 р. – народне повстання у Відні;
      14–18 березня 1848 р. — народне повстання в Берліні;
      березень 1848 – серпень 1849 р. — Угорська революція;
      23–26 червня 1848 р. – повстання робітників у Парижі;
      листопад 1848 р. – конституція другої республіки у Франції;
      5 грудня 1848 р. – конституція Пруссії;
      7 березня 1849 р. – розпуск парламенту в Австрії;
      22 серпня 1849 р. – завершення італійської революції;
      2 грудня 1851 р. – державний переворот Луї Бонапарта;
      1852–1870 рр. – друга імперія у Франції.
      • Завдання. Заповнити таблицю:

      • Домашнє завдання. Написати міні-есе "Чи досягли революції Весни народів своїх цілей?"

      Урок №11. Тема: Австрійська та Російська імперії

      Австрійська імперія на початку ХІХ ст. 
      Державний устрій
      • абсолютна монархія
      • клаптикова монархія
      • друга за розмірами після Росії
      • роль дорадчих органів при імператорі виконували Придворна військова рада, Гофрат (Палацова рада) і Таємна рада
      • Імператор призначав склад уряду й канцлера, що був його керівником. 
      • Клеменс Меттерніх - фактичний глава уряду в 1809—1821 рр. та канцлер у 1821—1848 рр.  
      Економічний розвиток
      • аграрна країна
      • збереження залишків феодальних відносин
      • Промислова революція розпочалася в Австрії в 30—40-х рр. XIX ст.  
      • Будівництво залізниць в імперії розпочалося в 1828 р., 
      • 1830 р. відкрилася перша пароплавна лінія, яка з’єднала Відень із Петитом в Угорщині.
      Передберезневий період. 
      • Добу від 1830 р. до революції 1848—1849 рр. в історії Австрії називають передберезневим періодом (революція 1848—1849 рр. розпочалася в країні в березні).  У цей час Австрію охопило громадсько-політичне піднесення. На початку 30-х рр. XIX ст. граф Іштван Семені, один із видатних діячів тогочасної Угорщини, розробив програму реформ, яка передбачала ліквідацію залишків кріпосництва й заміну панщини найманою працею в сільському господарстві, ліквідацію ремісничих цехів, підтримку національної промисловості, створення Національного банку та мережі кредитних установ. Проте уряд К. Меттерніха відкидав навіть можливість обговорення будь-яких перетворень в імперії.
      Національне відродження слов'янських народів Австрійської імперії. У період наполеонівських війн у Європі поширилися уявлення про те, що кожна нація має право на самовизначення.  Для народів Австрійської імперії кінець XVIII — перша половина XIX ст. стали початком доби національного відродження. Велику роль у цьому відігравали слов’янські просвітителі, яких називали «будителями»: Йозеф Добровський (1753—1829), автор праць з історії мови та культури чехів, і Йозеф Юнгман (1773—1847), який створив підручник чеської літератури та чесько-німецький словник; Ян Коллар (1793—1852), поет, автор збірок словацьких народних пісень, і Людовіт Штур (1815—1856), який розпочав створення словацької літературної мови; Михайло Поп-Лучкай (1789—1843) створив першу на західноукраїнських землях «Граматику слов’яноруську» та шеститомну «Історію карпатських русинів», Денис Зубрицький (1777—1862) дослідив історію галицьких українців, корінного населення краю, в «Описі історії народу руського». На національне відродження слов’ян впливали здобутки угорців (мадярів) у боротьбі проти онімечування, а особливо заміна середньовічної латини угорською мовою як офіційною мовою королівства.
        Російська імперія на початку ХІХ ст.
        Соціальний устрій:
        • 1815—1847 рр. Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних просторах Східної Європи, Північної Азії та частини Північної Америки (Аляска). 
        • Кількість населення імперії збільшилася із 37 до 69 млн осіб переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. 
        • Середня тривалість життя становила 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. 
        • народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
        • фактично феодальне суспільство: поділ на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). 
        • Найбільшим за кількістю станом було селянство, більшість якого було кріпаками
        Політичний устрій: 
        • самодержавна (абсолютна) монархія. 
        • Конституції та парламентських установ у країні не існувало. 
        • Правителями імперії в цей період були Олександр І (1801—1825 рр.) та Микола І (1825—1855 рр.). 
        • Зростають антисамодержавні настрої серед російських дворян та офіцерів. 
        • бюрократизація та посилення ролі поліції
        Внутрішня політика:
        • кріпосне право
        • здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження, їх русифікація
        • боротьба за національні права придушувалася
        • промислова революція розпочалася в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгорталася дуже повільно
        • перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній та гірничодобувній галузях промисловості
        • аграрна країна
        • сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки
        • чимало господарств зберігало натуральний характер
        • зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
        • Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
        • Кримська війна (1853-1856 рр.) У середині XIX ст. російський імператор Микола І вирішив скористатися занепадом Османської імперії, посиливши свій вплив на Близькому Сході та Балканському півострові.
        • Завдання. Підготувати порівняльну таблицю розвитку двох країн:https://docs.google.com/document/d/1uaUReBo9IslgbmFJMbEchr5D0LS0sqlvJYkuNAtM7ww/edit?usp=sharing
        • Домашнє завдання. Підготувати сенкан К.Меттерніха

        Урок №10. Тема: Німеччина та Італія

        • Презентація до уроку: https://vseosvita.ua/library/tema-nimeccina-ta-italia-v-persij-polovini-hih-st-425142.html
        • Відеоурок: 

        • МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

          Робота з візуальним джерелом

          ♦ Розгляньте німецьку карикатуру 1834 р. та дайте відповідь на запитання.

          1. Як ви вважаєте, як вплинула на стан економіки Німеччини ліквідація митних обмежень?

          2. Що, на вашу думку, необхідно було зробити для подальшого розвитку німецьких держав?

          Алегорія на ліквідацію митних обмежень

        • Робота з схемою: "Передумови об’єднання Німеччини"

        • Завдання. Підготувати тезовий план "Німеччина та Італія в першій половині 19 ст."


        • Домашнє завдання. Виконати завдання. №10, с.74 в підручнику 

        Урок №9. Тема: Франція. Бельгійська революція

         У квітні 1814 р., після падіння влади Наполеона І, у Франції відбулася перша реставрація Бурбонів (повернення до влади конституційної монархії) Конституційна монархія — монархія, при якій влада монарха обмежена так, що в деяких, або у всіх сферах державної влади вона не володіє верховними повноваженнями.. 

            Французький престол посів король Людовік XVIII, який опри­люднив нову Конституцію — Хартію 1814 р. В оточенні Людовіка XVIII переважали ультрароялісти – прихильники повернення до дореволюційного «старого порядку» та необмеженої влади короля.
            Поряд із прихильниками бурбонів, діяли антимонархічні організації, метою яких було усунення від влади Бурбонів. До них належали впливові діячі, наприклад генерал маркіз Жільбер де Лафаєт. В 1822 р. вони підняли повстання, яке було жорстоко придушене.
            Ситуація в країні загострюється, коли до влади приходить Карл д’Артуа під ім’ям Карл Х. В країні розгорнувся «білий терор» – масові вбивства революціонерів і прибічників Наполеона.

              27 липня 1830 р. Вулиці Парижа вкрилися барикадами. У Липневій революції брав кожен десятий житель міста.

                   28 липня повсталі парижани оволоділи збройним складом, міською ратушею та собором Паризької Богоматері.

                   29 липня було сформовано Національну гвардію, очолювану генералом Ж. Лафаєтом, яка ввечері захопила палац Тюїльрі. Було створено Тимчасовий уряд. Карл Х направив посланців із пропозицією розпочати переговори, але їх відмовилися прийняти. Липнева революція, яка тривала «три славні дні», перемогла.

                 Лідери повстанців зберегли монархію, але змінили короля. Королем  Франції стає герцог Луї Філіпп Орлеанський (7 серпня 1830 р.).Законодавчий корпус приймає нову Конституцію «Хартія 1830 р.» Саме правління Луї Філіппа отримало назву Липневої монархії.

        • Завдання: Складіть порівняльну характеристику Липневої революції 1830 р. у Франції та Бельгійської революції 1830 р. за планом: 1) причини; 2) мета; 3) основні події;

        4) результати; 5) історичне значення. 10. Об'єднайтеся в малі групи та обговоріть, чим розвиток Франції в період Реставрації наближав новий революційний вибух. За яких умов його можна було уникнути?\

        Урок №8. Тема: Велика Британія


        Торі (консерватори)

        Віги (ліберали)

        1815р.- «Хлібні закони» (високі мита на імпортне зерно)

        Підготовка до парламентської реформи

        Придушення мітингів та інших акцій протесту

        Закон про знищення рабства ванглійських колоніях

        Прийнято шість репресивних законів (право на арешти, обшуки, введено цензуру, заборона мітингів)

        Розширення демократичних свобод: друку, зборів, мітингів

        Надані обмежені виборчі права католикам.

        Обмежена праця дітей і підлітків на фабриках і шахтах

        Прийнято акт про заборону проведення страйків

        Робота над законопроектами щодо скасування ряду мит на ввізну продукцію

        1832 р – зменьшення мит на ряд імпортних товарів

        1834р –скасування податку на користь бідних і позбавлення безробітних будь-якої допомоги



        • Робота з термінами:

        Лібералізм- це ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовою основою супільства

        Консерватизм – це ідейна течія, що спирається на ідею традиції та спадкоємності в суспільному житті.


        • Запиши в зошит:

        Англія була найбільш промислово розвинутою країною;
        промисловий переворот і високі темпи індустріалізації спри­чинили нове явище — кризу надвиробництва;
        боротьба за парламентську реформу була покликана запобіга­ти революційному вибуху;
        чартизм став новою формою боротьби за права робітників.

        Урок №7.Тема: Початок становлення індустріального суспільства. Практичне заняття. Зміни в житті й побуті різних верств населення

        Опрацюйте самостійно матеріал параграфа та складіть порівняльну таблицю:


        Буржуа

        Пролетарій

        Селянин

        Житло










        Харчування









        • Опрацюйте історичне джерело. Підготуйте усні відповіді на запитання.

        З опису подорожнім вигляду Берліна на початку XIX ст.

        Більшість вулиць [міста] широкі й обставлені будинками в чотири та більше поверхів. Не бракує також просторих площ. Від цього тут навіть дихається легше, ніж у Відні, Гамбурзі та інших містах, де будинки й люди скупчені на невеликих територіях. Широкі вулиці та взагалі красива архітектура будинків надають Берліну такого вигляду, яким можуть похвалитися небагато великих міст. Вільгельмштрассе, яка майже вся вкрита палацами, Лейпцигерштрассе, Унтер­ден­Лінден, як і надзвичайно гарні площі — Оперна, Вільгельмова та інші, — викликають здивування іноземців…

        1. Яке враження справив на автора тогочасний Берлін?

        2. Які нові риси міської забудови можна визначити за джерелом? 

        Урок №6. Тема: Узагальнення. Тематичне оцінювання з теми «Європа в час Французької революції та наполеонівських війн»

        Урок№5. Консульство та Імперія Наполеона Бонапарта. Наполеонівські війни та їх наслідки.


        Відео до уроку:
        • Опрацюй!!!
        9 листопада 1799 р. (18 брюмера VIII року Республіки) в результаті чергового державного перевороту до влади прийшов Наполеон Бонапарт, як один із трьох консулів. Все це було законодавчо закріплено 24 грудня 1799 р. новою (четвертою) Конституцією.
        1802 року Наполеон Бонапарт став довічним консулом. Переворот 18 брюмера 1799 р. став завершенням Французької революції.
          Орієнтовний вигляд тез
        1. Проведення низки реформ:
        • адміністративна — поділ країни на департаменти та округи;
        • фінансова — заснування Французького банку, зміцнення грошової одиниці — франка;
        • релігійна — повернення церковних споруд католицькій церкві, «конкордат» Папи Римського, що дозволив Наполеону призначати єпископів;
        • юридична — прийняття Цивільного кодексу («Кодекс Наполеона»).
        2. Успіхи в зовнішній політиці:
        • перемоги у війні з другою антифранцузькою коаліцією;
        • захоплення Італії, німецьких держав, Бельгії, Голландії;
        • проведення підготовки до вторгнення на Британські острови.
        3. Цензура і репресії:
        • заборона 60 політичних періодичних видань, інші 13 видань були підпорядковані міністру поліції;
        • поліцейське переслідування політичних противників Консульства.
        • Робота з таблицею:

        • Опрацюй!!!

        • Інтерактивна вправа: https://learningapps.org/7737625
        • Тестування: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=4013107 
        • Домашнє завдання:  Підготувати есе за питанням «Чому принцип громадянського рівноправ’я важливий для розвитку суспільного життя». Підготуватися до контрольної роботи

        Урок №4. Тема: Практичне заняття. На основі аналізу доступних джерел укласти історичний портрет діяча Французької революції

        Урок №3. Тема: Французька революція кінця XVIII ст. 




        Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/13785423
        • Домашнє завдання. Підготуватися до практичної роботи про діячів революції (на вибір)

        Урок№2. Тема:"Криза «старого порядку» (французьке суспільство наприкінці ХVІІІ ст., доба Просвітництва). Початок Французької революції."  

        • Робота з таблицею. Співвіднести

        Запам'ятай періодизацію:
        • Домашнє завдання:Опрацювати параграф 2 в підручнику. Виконати завдання 12, с.20 в пілручнику

        Урок №1. Тема: Місце другої частини Нового часу у всесвітній історії

        Опрацюй!!!Цього навчального року ви продовжите знайомство з подіями Нової історії, або історії Нового часу. Минулого року ви вивчали події кінця XV — кінця XVIII ст. Цього року ви дізнаєтесь, що відбувалося у світі наприкінці XVIII — на початку XX ст. Як ви бачите, предметом вашого вивчення є XIX століття, тому деякі дослідники використовують щодо цього періоду Нового часу назву «довге» XIX століття.

        У другій частині Нового часу, яка стала епохою модернізації, відбулося чимало важливих змін у житті людей. Зокрема, у країнах Західної Європи та Америки, які називають Заходом, сформувалося індустріальне суспільство. Його поява обумовила якісні зміни в різних сферах життя людини.

        Новий час — це доба, яка створила свiт сучасної цивiлiзацiї. Iсторики зазвичай пов'язують Новий час із утвердженням буржуазних вiдносин та вiльної ринкової економiки в Захiднiй Європi починаючи з Англiйської революцiї середини ХVII ст., яка поклала початок модернiзацiї европейського суспiльства на рейках нового, капiталiстичного устрою.

        Немає коментарів:

        Дописати коментар

        Підписатися на: Дописи (Atom)

        Дистанційне навчання

        На час дистанційного навчання будемо організовувати уроки через блог.  Матеріали до уроків, відео, завдання, інтерактивні вправи та домашні ...

        • Дистанційне навчання
          На час дистанційного навчання будемо організовувати уроки через блог.  Матеріали до уроків, відео, завдання, інтерактивні вправи та домашні ...